У Генштабі Збройних сил Польщі заявили про можливий обмін з Україною винищувачів МіГ-29 на доступ до деяких ракетних та безпілотних технологій. Саме на цих “пташках” літали воїни 40-ї бригади тактичної авіації, чий образ ліг в основу легенди про “Привид Києва”.
Чим відомий МіГ-29 та скільки літаків України може отримати в рамках майбутнього обміну – у матеріалі Politnews.
Переговори з Польщею
9 грудня Генеральний штаб Збройних сил Польщі заявив про переговори з Україною щодо передачі Києву винищувачів МіГ-29 в обмін на доступ до окремих технологій безпілотних літальних апаратів (БпЛА), а також ракет. Мова йде про “пташки”, які фактично вичерпали свій ресурс.
“Передача винищувачів буде частиною політики союзників щодо підтримки України та забезпечення безпеки на східному фланзі НАТО. Завдання літаків МіГ-29, які виводяться з експлуатації, будуть виконувати літаки F-16 та FA-50”, – зазначили у Генштабі.
Як пояснив посол України в Польщі Василь Боднар, в обмін на винищувачі Варшава отримає “ноу-хау у використанні безпілотників на полі бою”, у тому ж числі й певні екземпляри БпЛА. Водночас відмовився називати дату поставок, оскільки цю інформацію “можуть почути не лише друзі”.
Пізніше заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик розповів, що йдеться про 6 – 8 винищувачів з 14 наявних. Літаки ж покидають країну вже наприкінці грудня.
“Ці літаки залишають польську армію наприкінці грудня. Вони можуть опинитися в музеї, бути проданими або зданими на металобрухт, або ж вони можуть опинитися в Україні та допомогти знищити наших ворогів. На мою думку, ситуація видається досить очевидною”, – додав він.
Цікаво й те, що перед цим президент Польщі Кароль Навроцький під час конференції стверджував, що йому нічого невідомо про плани Міноборони щодо передачі літаків, але пообіцяв “порозумітись” з цього питання з міністром оборони Владиславом Косіняком-Камишем.
МіГ-29: історія
Отже, МіГ-29 належить до легких винищувачів 4-го покоління. Ці літаки протягом тривалого часу перебувають на озброєнні країн Співдружності Незалежних Держав (СНД), Німеччини, Угорщини, Польщі, Індії й не тільки.
Розробку “пташки” розпочали в конструкторському бюро Мікояна одразу після запуску серійного виробництва МіГ-23. Інженери планували побудувати легкий фронтовий літак багатоцільового призначення, який здатний застосовувати ракети середньої дальності та працювати з сучасними на той час радіоелектронними системами. Зокрема винищувач повинен був перевершувати західний F-15.
На відмінно від МіГ-23, МіГ-29, як розповідає Державний музей авіації, мав новий підхід в аеродинаміці: у винищувача фактично немає фюзеляжу в класичному розумінні. Центральна частина літака має сплюснуту форму і без різких переходів з’єднується з крилом. Це, своєю чергою, подарувало МіГ-29 низку переваг:
- корпус літака створює підйомну силу разом із крилом;
- більший внутрішній об’єм для розміщення обладнання і палива.
Ще одним цікавим рішенням стали “двоконтурні” двигуни, які були значно економнішими за традиційні турбореактивні. Щоб під час зльоту в них не потрапляли сторонні предмети з ґрунту, застосували нову систему забору повітря: коли літак перебуває на землі, основні повітрозабірники закриті, а повітря надходить через решітки у верхній частині крила.
З 1983-го до 1991 року загалом було побудовано близько 1,2 тисячі МіГ-29, а також більше 200 двомісних навчально-бойових МіГ-29УБ. Зокрема до 1994-го для експорту були виготовлені додаткові модернізовані МіГ-29СЭ.
Характеристики
Серед характеристик літака:
- довжина складає 17,32 метра;
- висота сягає 4,73 метра;
- розмах крила дорівнює 11,36 метра;
- маса порожнього винищувача – 10,9 тонни, а у спорядженому стані – близько 15,18 тонни;
- максимальна злітна маса може досягати 18,1 тонни.
- “пташка” розрахована на одного пілота, а у навчально-бойовій версії – на двох;
- довжина складає 17,32 метра;
- швидкопідйомність – до 300 метрів на секунду;
- максимальна швидкість на висоті 13 кілометрів – 2,45 тисячі кілометрів на годину;
- бойовий радіус – близько 700 кілометрів;
- дальність польоту без додаткових баків – 1,43 тисячі кілометрів, а з підвісними паливними баками – до 2,1 тисячі кілометрів;
- максимальна висота польоту – 18 кілометрів.
Літак має близько 18 різних модифікацій. Ба більше, серед них дві є українськими:
- МіГ-29 МУ1 – у цій модифікації було посилено дальність виявленні цілей на 20%. Зокрема літак здатний нести удосконалені ракети Р-27ЕР1 і Р-27ЕТ1;
- МіГ-29 МУ2 був логічним продовженням МУ1. Модифікацію адаптували до використання ракет класу “земля-повітря”.
У базовому озброєнні МіГ-29 має авіаційну гармату калібром 30 мм із боєзапасом 150 снарядів. Крім того, винищувач здатен нести до 6 ракет класу “повітря-повітря”, а також авіаційні бомби.
МіГ-29 в Україні
Після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) Повітряні сили України отримали 245 одиниць МіГ-29, але протягом наступних років їх кількість поступово зменшувались.
Станом на 2014-й, як розповідає “Мілітарний”, лише три бригади володіли 79 одномісними МіГ-29 й 18 навчально-бойовими МіГ-29УБ:
- 40-ва бригада у Василькові на Київщині;
- 114-та в Івано-Франківську;
- 204-та в Бельбеку на території Автономної Республіки Крим.
Водночас реально придатних до польотів літаків було значно менше.
Внаслідок окупації країною-терористом Російською Федерацією (РФ) Криму у 2014-му було втрачено ще частину українського авіапарку. Тоді ж під контроль ворога потрапили “пташки” 204-ї авіаційної бригади, зокрема 46 винищувачів МіГ-29. Крім того, ворог захопив ще 13 літаків, які перебували на аеродромі Кіровське на базі Державного авіаційного науково-випробувальному центру. Протягом квітня – червня Україні вдалось евакуювати частину літаків наземним транспортом, у тому ж числі всі “пташки” з Кіровського. Ще дев’ять одиниць росіяни відмовились повертати.
Під час війни літаки активно використовують як російські, так і українські пілоти. Свого часу “пташки” були залучені до боїв за Донецький та Гостомельський аеропорти. У тому ж числі, саме ці літаки застосовували пілоти 40-ї бригади тактичної авіації, чий образ згодом ліг в основу історії про “Привида Києва”.
МіГ-29 проти F-16
І МіГ-29, і F-16 належать до винищувачів четвертого покоління. Обидва літаки розроблялися приблизно для однакових бойових завдань.
Американський винищувач має довжину трохи понад 15 метрів, тоді як радянська “пташка” – близько 17 метрів. У порожньому стані, без палива та озброєння, F-16 важить приблизно 9,5 тонни. Маса МіГ-29 складає близько 11 тонн.
Різниця у максимальній швидкості між цими машинами є мінімальною. F-16 здатний розвивати швидкість до приблизно 2,41 тисячі кілометрів на годину, тоді як його опонент – до 2,45 тисячі кілометрів на годину.
Водночас за бойовим радіусом перевага залишається на боці МіГ-29 – близько 700 кілометрів проти 500 кілометрів у американського винищувача. До сильних сторін радянського літака також можна зарахувати кращу маневреність у ближньому повітряному бою.
Ключовою відмінністю став підхід до їхнього розвитку. F-16 неодноразово модернізували, внаслідок чого він отримав близько 15 різних модифікацій. Частину з них і нині виготовляють для постачання на експорт.
Ще однією сильною стороною американського винищувача є його авіоніка. Сучасні модифікації F-16 обладнані радаром AN/APG-83, який здатен одночасно супроводжувати до 35 цілей і відкривати вогонь по 8 з них. При цьому йдеться як про повітряні, так і про наземні об’єкти.
У питанні озброєння МіГ-29 має як сильні, так і слабкі сторони. Зокрема, його авіаційна гармата вирізняється більшим калібром і більшою дальністю стрільби, ніж у F-16. Водночас американська “пташка” переважає за боєкомплектом – 511 снарядів проти 150 у радянського винищувача.
Суттєвою відмінністю між літаками також є бойове навантаження: близько 2,2 тонни у МіГ-29 проти приблизно 8 тонн у F-16. Американський винищувач від початку проєктували як універсальну одиницю, що здатна виконувати розвідувальні завдання, завдавати ударів по наземних цілях, а також діяти як бомбардувальник й штурмовик. Натомість МіГ-29 переважно орієнтований на ближній повітряний бій.
Окремо варто згадати й ресурс експлуатації. У перших модифікаціях F-16 цей показник складав 8 тисяч годин, що розраховано на близько 40 років служби. Радянський літак в цьому питанні поступається – близько 2,5 тисячі годин й 4 тисячі у більш пізніх модифікаціях.
