Наприкінці грудня 2025 року в Ірані на тлі економічної кризи розпочались найбільші за десятки років антиурядові протести. Протягом наступних тижнів заворушення переросли у криваві сутички з силовиками й зрештою активність протестувальників практично впала до нуля.
Що відомо про протести в країні та чому Україна підтримує їх – у матеріалі Politnews.
Чому в Ірані почались протести
Протести в Ірані розпочалися на тлі різкого падіння курсу національної валюти та швидкого подорожчання продуктів харчування. Економічні проблеми країни накопичувались протягом років на тлі санкцій, а також невдалих рішень місцевого режиму. Лише протягом 2025 року іранський ріал знецінився на 45% щодо долара, а вартість базових продуктів зросла на 72% у річному вимірі.
Паралельно країна зіткнулася з енергетичною кризою, а також із дефіцитом води через посуху.
Зрештою, зарплати не встигали покривати темпи інфляції, а різке подорожчання харчів лише сильніше загострило напругу серед населення. Першим етапом протестів став страйк продавців на Тегеранському базарі, які відмовились відкривати крамниці. Після цього акції вийшли за межі Тегерану та поширилися по всій країні, залучивши до себе різні верстви суспільства – від молоді до пенсіонерів.
Окремим фактором, який призвів до кризи, як пояснює “Економічна правда”, був крах приватного кредитора Ayandeh Bank у жовтні 2025 року. Банк заснували ще у 2013-му шляхом об’єднання трьох проблемних кредитних інституцій, які перебували під контролем бізнесмена Алі Ансарі. Модель роботи установи полягала в тому, що вона спрямовувала нові депозити на виплати старим клієнтам. Зокрема Ayandeh Bank приваблював клієнтів найвищими ставками за депозитами на ринку, які перевищували встановлені регулятором обмеження на 4%. В результаті вже до 2017 року банк акумулював майже 8% усіх депозитів банківської системи, а кількість вкладників сягнула понад сім мільйонів.
З часом Ayandeh Bank почав масштабне кредитування власних компаній. До літа 2025 року банк надав позики на 13 мільярдів доларів компаніям, які перебували у його прямій власності, або мали зв’язок з Ансарі.
Пізніше стало відомо, що 9,5 млрд доларів із цієї суми значились як “сумнівна заборгованість”, тобто їх повернення виглядало малоймовірним. У підсумку частка прострочених позик склала 97% від усього обсягу виданих кредитів.
У жовтні 2025 року Ayandeh Bank позбавили банківської ліцензії. Регулятор зобов’язав передати всі його операції найбільшому державному банку Bank Melli. Вкладників намагалися заспокоїти заявами про часткове відшкодування депозитів коштом Фонду гарантування вкладів. Зрештою Іран почав друкувати гроші, що вдарило по купівельній спроможності населення.
Паралельно було зменшено обсяги соціальної підтримки. У бюджеті на 2026 рік, який уряд презентував 23 грудня, було закладено політику жорсткої економії – відмову від пільгового обмінного курсу для імпорту, а також скасування субсидій на хліб і перехід до продажу імпортного бензину за ринковими цінами.
Варто також додати, що окремою вимогою протестувальників було відновлення монархії в країні. Демонстрантів також підтримував й син останнього поваленого шаха Ірану Резе Пахлаві, який закликав до проведення референдуму, аби іранці самостійно визначилися б із моделлю державного устрою.
Жертви під час протестів в Ірані
На початку протестів лунали прогнози щодо швидкого повалення режиму, втім силове придушення зрештою змінило ситуацію: кількість загиблих обчислюється тисячами, а більшість протестувальників перестала виходити на вулиці. Зокрема координацію протестів й доступ до інформації суттєво ускладнило обмеження інтернету.
Американська правозахисна організація HRANA повідомляла про щонайменше 5,4 тисячі загиблих, а ще 17 тисяч смертей все ще розслідується. Водночас за даними Time, кількість загиблих під час протестів в Ірані може перевищувати 30 тисяч осіб. Найбільше смертей припало на 8 – 9 січня, коли репресії проти протестів досягли піка.
Ці оцінки відрізняються від офіційних даних Вищої ради національної безпеки Ірану, яка заявляла про 3117 загиблих. Тим часом Організація Об’єднаних Націй (ООН) повідомила, що кількість загиблих цивільних може перевищувати 20 тисяч.
Чому Україна підтримує протести в Ірані
До початку повномасштабного вторгнення відносини Тегерану та Києва мали різний характер. У 1991-му Іран став одним із перших у мусульманському світі, хто визнав незалежність України, а вже через рік відкрив посольство в Києві.
Зокрема, Україна свого часу розглядала Іран як можливу альтернативу Росії в питанні імпорту нафти, але плани так й не були реалізовані через низку причин. Паралельно наша країна була одним із найбільших постачальників зерна та іншої аграрної продукції на іранський ринок.
Також на початку 2000-х Україна збудувала на території Ірану завод з виробництва пасажирських літаків Ан-140 і Ан-148. Загалом було побудовано 19 літаків, після чого проєкт закрився через санкційні обмеження та кілька авіакатастроф.
Втім, відносини між країнами також неодноразово переживали й кризу:
- у 1998-му Україна вийшла з проєкту будівництва атомної станції в іранському Бушері, куди харківський “Турбоатом” мав постачати турбіни;
- збиття літака МАУ, який виконував рейс PS752 за маршрутом Тегеран-Київ 8 січня 2020 року. Через авіакатастрофу загинули всі 176 пасажирів, які перебували на борту, а переговори так й не розв’язали питання компенсації з боку Ірану.
Остаточну “крапку” поставила підтримка Ірану Російської Федерації (РФ) на тлі повномасштабної війни в Україні. Після появи у 2022-му інформації про постачання іранських дронів Shahed Росії Київ відкликав акредитацію посла Ірану й скоротив штат посольства в Києві. Також у жовтні тодішній голова Міністерства закордонних справ (МЗС) Дмитро Кулеба заявив, що відомство ініціювало повний розрив дипломатичних відносин, назвавши дії Тегерана “підлістю та брехнею” і поклавши на нього відповідальність за руйнування двосторонніх відносин. Натомість Іран виправдовувався тим, що нібито постачав безпілотники країні-терористу ще до початку повномасштабного вторгнення. Так чи інакше, зрештою Росія локалізувала їх виробництво на своїй території, у зв’язку з чим падіння режиму вже навряд чи вплине на боєздатність ворога.
Як пише The Wall Street Journal, станом на 2023-й Тегеран поставив також РФ 300 тисяч артилерійських снарядів та близько мільйона одиниць інших боєприпасів.
Після початку протестів в Ірані вище керівництво України, у тому ж числі президент Володимир Зеленський, неодноразово заявляли про підтримку протестувальників.
“Те, що зараз відбувається в Ірані – масштабні протести, фактично повстання – є явною ознакою того, що для Росії ситуація не стане легшою. І кожна порядна людина на цій планеті щиро бажає, щоб народ Ірану нарешті звільнився від чинного режиму, який приніс стільки зла Україні та іншим країнам”, – писав президент.
В іншому відеозверненні Зеленський заявив, що іранський режим, який раніше вбив чимало людей, “не заслуговує на існування” та закликав до змін.
10 січня глава МЗС Україна Андрій Сибіга заявив, що підтримка Іраном агресивної війни Росії проти України та репресії проти власних громадян є частиною політики насильства й зневаги до людської гідності. Він також наголосив, що іранці мають право на життя без страху – у свободі, безпеці та добробуті.
