Закон про відчужені землі, який нещодавно підписав президент Володимир Зеленський, викликав серйозні дискусії у суспільстві. У документі йдеться про те, що власник може залишити за собою земельну ділянку або будівлю, якщо держава чи орган місцевого самоврядування не вимагали її повернення протягом десяти років.
Що передбачає цей закон, чому його підтримують одні й критикують інші – читайте в матеріалі Politnews.
Що передувало
У жовтні 2024 року до Верховної Ради надійшов законопроєкт № 12089 “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача”.
Передумовою цьому стала “справа Мазепи”. Торік бізнесмена Ігоря Мазепу звинуватили в тому, що він незаконно відчужив земельні ділянки в Київській області. У той період організації підприємців встали на його бік, заявивши, що в справі простежується політична вмотивованість та що представники силових структур тиснуть на бізнес.
“Справа Мазепи”
Згідно з даними правоохоронців, Мазепа, його брат, а також ще 12 інших фігурантів нібито через корупційні зв’язки в органах державної влади незаконно отримали у власність землі водного фонду. Ці ділянки розташовані на території, де знаходяться гідротехнічні об’єкти Київської гідроелектростанції.
Ідеться про землі, що розташовані на лівому березі Київського водосховища між автомобільною дорогою вздовж узбережжя дамби Київського моря та дренажним каналом, що відділяє їх від Лебедівки та Хотянівки.
Повідомлялося, що за сприяння посадовців Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) в Києві та області земельним ділянкам, які виконували буферну функцію, було змінено призначення. Їх класифікували як землі, що призначені “для ведення індивідуального садівництва”.
У документі також зазначені прізвища співробітників Держгеокадастру, яких правоохоронці вважають причетними до цієї справи. Згідно з постановою ДБР, ідеться про начальницю Головного управління Держгеокадастру у Київській області Інну Перканюк та голову комісії з ліквідації Миколу Терещенка, які перевищили свої службові повноваження та ухвалили рішення про передачу земельних ділянок, що належали до державної власності.
Також зазначалося, що ці земельні ділянки були частиною гідротехнічних споруд Київської гідроелектростанції згідно з нормативними актами 1966 року. Починаючи з 1991 року, вони були передані у господарське відання “Укргідроенерго”.
За словами старшого слідчого ДБР Юрія Ковальчука, операції з відчуження земельних ділянок проводились через застосування схем легалізації майна. У матеріалах ДБР ідеться, що у період з 2012 по 2021-й сільськогосподарські землі оформлювали на підставних осіб, серед яких були і студенти. Після цього ці особи нібито перепродавали ділянки Мазепі. У документах зазначено, що до оборудки також були залучені посадовці Вишгородської райдержадміністрації, Вишгородської міської ради, а також представники органів місцевого самоврядування Хотянівки та Лебедівки.
У матеріалах провадження Мазепа фігурує як “керівник злочинної організації”. Слідчі вважають, що саме він нібито є кінцевим бенефіціаром компаній, які здійснювали будівництво котеджних містечок на тих самих ділянках.
“Економічна правда” писала, що у портфелі компанії Concorde Capital, яка належить Мазепі, є три проєкти заміських житлових комплексів, що розташовані у Вишгородському районі: Goodlife Park, Shelest.home та Shelest Hutir. Усі ці об’єкти справді розташовані на суміжних ділянках на березі Київського водосховища.
Зустріч влади й бізнесу
Під час дискусій довкола “справи Мазепи”, організації підприємців називали її політично вмотивованою, а також безпідставною. Зокрема стверджували про тиск з боку правоохоронних органів. З відповідною заявою, зокрема, виступала Коаліція бізнес-спільнот за модернізацію України.
Відповіддю на цю ситуацію стала зустріч між представниками уряду та підприємцями. Також відбулось засідання Ради національної безпеки і оборони (РНБО), після якого Зеленський підписав указ щодо змін до законодавства з метою зменшення ризиків тиску на легальний бізнес, запровадження мораторію на процесуальні дії й створення Ради з підтримки підприємництва. Окрім цього, ще одним із кроків на захист бізнесу став законопроєкт № 12089.
Про що закон
Законопроєкт №12089 стосується захисту прав добросовісних набувачів майна. Згідно з положеннями Цивільного кодексу України, добросовісним набувачем вважається особа, яка придбала майно, не знаючи й не маючи можливості знати про те, що попередній власник не мав права його відчужувати.
Закон також містить норму, згідно з якою, якщо з моменту незаконного відчуження земельної ділянки минуло понад 10 років, держава або територіальна громада втрачають право вимагати її повернення у свою власність. Ця норма поширюється, зокрема, на ліси, прибережні смуги та інші природні території.
Водночас закон не розповсюджується на землі стратегічного значення, об’єкти критичної інфраструктури, території природоохоронного фонду та об’єкти, що належать до культурної спадщини.
Водночас якщо суд протягом 10 років з моменту відчуження ухвалить рішення про повернення земельної ділянки у власність держави або громади, новому власнику має бути виплачена компенсація, що відповідає ринковій вартості майна. Надалі цю суму держава або громада можуть спробувати стягнути з особи, яка винна у тому, що це майно було незаконно відчужене.
Простіше кажучи, якщо людина придбала земельну ділянку, а через 2 роки з’ясувалося, що її було продано з порушенням, держава має право вимагати повернення цієї землі. У разі, якщо суд задовольняє цей позов, добросовісний набувач, який не був поінформований про порушення, має право на компенсацію вартості ділянки. Після цього держава може подати позов проти тих осіб, з вини яких ділянку було незаконно продано або оформлено, і намагатися витягнути з них кошти.
Аргументи “за”
Як пише ВВС, навколо законопроєкту № 12089 тривалий час точилися активні дискусії. Підтримку документа висловлювали переважно представники бізнесу, які наполягали на тому, що документ має захищати підприємців від можливих зловживань з боку правоохоронних органів. Спілка українських підприємців (СУП) також підтримувала цей законопроєкт і підкреслювала, що правоохоронці не повинні ставити під сумнів або переглядати рішення, які були ухвалені багато років тому.
У СУП зазначали, що забезпечення прав власності є фундаментальною передумовою для розвитку будь-якої країни, що неодноразово підтверджувалось рішеннями Європейського суду з прав людини. Зокрема запровадження закону позитивно вплине на інвестиційний клімат в Україні.
Документ також здобув підтримку з боку Федерації роботодавців України. Там наголосили на важливості правової визначеності для набувача майна, а також на тому, що закон сприятиме економічному зростанню як під час війни, так й після неї.
Аргументи “проти”
У Центрі протидії корупції (ЦПК) вважають, що одним із ризиків документа є ймовірність легалізації земельних ділянок, які були незаконно виведені з державної або комунальної власності.
“Автор законопроєкту “слуга” Ігор Фріс позиціонує законопроєкт № 12089 як захист бізнесу, який може набувати землю вже “з третіх рук” як добросовісний набувач і не бути причетними до минулих оборудок. Він начебто має захистити від втрат інвесторів, які купували майно чесно”, – зазначають у ЦПК.
ЦПК заявляє, що існує чимало прикладів незаконного відчуження земельних ділянок у ситуаціях, коли зробити це на законних підставах було неможливо. Як приклад пляжі на морському узбережжі або лісові території. Особа, яка отримала таку ділянку у власність, нібито не могла не усвідомлювати протиправність цього процесу.
Ще один аргумент з боку ЦПК полягає в тому, що так звані “добросовісні набувачі” часто виявляються безпосередніми учасниками оборудок, що підтверджується численними журналістськими розслідуваннями.
У ЦПК зазначають, що схеми з незаконним відчуженням земель часто розробляються так, щоб ділянка “пройшла” через декількох власників. У результаті вона опиняється у розпорядженні кінцевого бенефіціара, який від самого початку був обізнаний із ситуацією. Останній же виступає в ролі “добросовісного набувача”.
Громадський рух “Чесно”, своєю чергою, звернув увагу на те, що чинне законодавство не враховує ситуації з природоохоронним фондом й об’єктами культурної спадщини, чиї межі й надалі не є чітко визначеними та зафіксованими в Державному земельному кадастрі. У таких умовах держава фактично позбавлена інструментів для повернення цих об’єктів у власність.
У тому ж числі, як пояснила в коментарі ВВС аналітикиня “Чесно” Катерина Маркіна, чинне законодавство створює перепони для повернення майна та земельних ділянок, що розташовані на тимчасово окупованих Росією територіях України.
“На цих територіях незаконно відбувається привласнення територій, яке юридично може вважатися законним після деокупації”, – зауважила вона.